Літвінов Павло Сергійович
7 лютого 2009 року – 31 травня 2022 року
Павлику тільки виповнилося 13. Він мав би закінчити 7 клас рідного Іванівського ліцею. Не сталося… Буквально на порозі навчального року його життя обірвалося.
– Павлик Літвінов народився і виріс тут, в Іванівці. Виховувався у багатодітній родині. У нашому навчальному закладі навчався з першого класу. Сумлінний учень, старанний, відповідальний, активний, мав багато друзів, – розповідає директорка Іванівського ліцею Любов Шипільова.- Того страшного дня я теж була в Іванівці. Тоді село обстрілювалося рашистами. Був серйозний прильот. Ракетні касетки посипалися по всьому селу. Наробили вирв, пошкодили будинки. А найстрашніше – постраждали люди. Одну мешканку села тоді поранило і її госпіталізували, а Павлик загинув миттєво. Він був саме на вулиці в той момент, коли сипалося оте смертоносне залізо. Намагався врятуватися, сховатися від нього, але… Страшно сказати – його тільце розірвало на шматки…
– Той день страшний для всієї нашої родини. Ми втратили Павлика. Він у нас ріс гарною дитиною. І вчився добре і помічником був, – говорить батько Сергій Літвінов. – Така жахлива смерть… Ми вже втратили донечку, яка поїхала у Польщу на заробітки, і там померла. А тепер ось і Павлика забрала війна…
-Я добре знала Павлика, ми одкокласники. Хоча він більше товаришував із хлопцями, але й до дівчат ставився завжди шанобливо. Знаю, що йому легко давалися математика і географія. А ще він любив техніку, якось хвалився, що хоче своє майбутнє пов`язати саме з технікою, – ділиться шкільна подруга загиблого Валентина Гордієнко. – Павлик був весельчаком, любив жартувати. І він дуже роботящий хлопець, завжди намагався всім допомогти. Не вірю, не можу повірити, що його немає. Знаєте, я як дізналася, що загинув Павло, то в мене істерика була. Я слова не могла сказати, лише плакала і кричала. Як так? Чому? За що? Навіщо? Я бачила оті прокляті ракети, що летіли у нас того дня. Та не могла подумати, що вони накоять такої страшної біди… А Павлик мені чомусь часто сниться. Бачу звичайні шкільні будні, всі ми про щось говоримо, сперечаємося (ну, як завжди у школі), а Павлик мовчить…Тепер вже ніколи й не почую його голос, його іскрометні жарти…Ось вже скоро новий навчальний рік розпочнеться, І буде він без Павлика..
Світла пам’ять невинно убієнному хлопчику. Помолимося за упокій його душі у Царстві Небесному.
Не забудемо. За кожним обірваним і скаліченим життям стоять злочини російської федерації. Не пробачимо…
Ірина Столбова
