Маленька історія про взаємне кохання. Коли у радості і в горі РАЗОМ. Коли двоє з`єднують свої долі в одну, щоб РАЗОМ йти по життю.
“Я маю бути поруч з ним”
…Звістка про поранення коханого гострим лезом пронизала і її серце. Вона не чекала й дня. Не зволікала. Сама собі сказала коротко: їду! Я маю бути поруч з ним, з її Михою! Йому потрібна моя підтримка і допомога.
І поїхала. На Дніпро. У шпиталь. І всі найтяжчі дні була поруч з ним.
А йому, тяжко пораненому вояку, присутність коханої додавала сил, віри. Її обійми, її ніжні слова були сильнішими за знеболюючі ліки.
Медики і турбота коханої зробили свою справу. Загроза життю минула. Поранений військовик став на ноги. Кохана з легким серцем поїхала додому: вони РАЗОМ через це пройшли. Разом були і будуть і в горі, і в радості. Бо вони – подружжя. Вони дали обіцянку один одному йти разом по життю.
Їх історія почалася … в інтернеті
Ірина Крячек з Гаврилівки та військовий із Хмельниччини Михайло Козік познайомилися вже під час війни.
Їхня історія почалася … в інтернеті. Спершу було листування, яке ніби-то ні до чого не зобов’язувало. Питання – відповідь. Щось серйозно, щось жартома.
–Якщо відверто, то я раніше не вірила, що інтернет знайомства можуть перерости у серйозні стосунки. Не вірила доки не познайомилася із Михайлом, — говорить Ірина. – Знаєте, у ході листування ми з кожним днем ставали близькими. З Михайлом було легко, просто. Я відчувала щирість у його словах. Він був прямим, відвертим…
А через пів року віртуального спілкування вони зустрілися. Михайло вирвався у короткотривалу відпустку, щоб побачитися з дівчиною, яка стала йому близькою…
“Я в ньому знайшла свій спокій”
Ірина зізнається, що чекала і десь трішки боялася цієї першої зустрічі. Було хвилювання, була тривога. А раптом розчарування. Раптом не виправдаються омріяні очікування… Вона місця собі не знаходила допоки Михайла не побачила. А побачила і… серце йокнуло. Глянули один одному у вічі і вже сумнівів не було: між ними кохання. Оте справжнє, взаємне…
А потім були ще зустрічі. Михайло перевівся в інший підрозділ, щоб бути поближче до коханої. І як тільки була найменша нагода доскочити до Ірини – він спішив. Хоч на пару годин заїхати. Тільки б побачити, обійняти, пригорнути до себе. Для воїна такі миттєвості щастя – як оберіг на фронтових шляхах, як теплий спогад, що надихає і зігріває серце у тому пеклі, де він зараз здобуває перемогу…
–Мені здається, що Михайла я знаю сто років. Він для мене – як відкритий лист. Про кожен етап його життя знаю, – продовжує Ірина. — На війні мій Миха (так ніжно називає вона коханого) з 2017 року. Пішов добровольцем. Йому тоді було 22 роки. Він справжній патріот, мужній, сміливий, відповідальний. Михайло –мій Герой. Я за ним, як за кам’яною стіною. Я в ньому знайшла свій спокій …
З передової у відпустку – і відразу до РАГСу
А пропозицію руки і серця Михайло Козік зробив Ірині відразу після першої зустрічі. Зрозумів і відчув – вона його друга половинка. З якою йому впевнено, надійно, тепло, затишно, комфортно. І дату весілля намітили вже тоді. Але не склалося – мав відповідальне бойове завдання. Перенесли через місяць – і знову не вийшло з відпусткою.
–Ми кілька разів вже відставляли свій візит до відділу РАГСу. Одна справа планувати весілля в мирний час, інша – в період війни. Та ще й коли коханий на гарячому Бахмутському напрямку. Він своїм часом не розпоряджається. І я це добре розумію. А в перший день грудня минулого року мій Миха приїхав на кілька днів у відпустку. І ми відразу до відділу РАГСу. Хвилююча і радісна мить –тепер ми чоловік і дружина. Ми подружжя Козік. Навіки разом.
Після Перемоги – і весілля, і відпочинок на морі
Відсвяткували весілля скромно. У колі найрідніших. А потім, після Перемоги, вже зберуть своїх друзів, побатимів. І буде музика, будуть веселощі, буде свято… І весільна подорож буде. Обов`язково. Запланували молодята собі після Перемоги відпочинок на морі. В українському Бердянську чи Маріуполі. Щоб відпочити разом. Щоб насолодитися один одним.
…А Михайло після тяжкого поранення ще буде проходити реабілітацію. Буде набиратися сил і здоров`я, щоб знову повернутися в стрій. Іринка, його кохана, чекатиме, молитиметься і проситиме для чоловіка небесних ангелів-охоронців на його бойових шляхах.
Тож побажаймо довгого сімейного щастя молодятам. І подякуємо Воїну за захист. Уклін тобі, Герою!
Ірина Столбова
Фото Ірини Козік
