Разом з паспортом хлопець із Донеччини отримав у Барвінковому і подарунок від військових
14-річний Денис Писаренко разом з батьками приїхав до Барвінківського сектору Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області щоб оформити ID-карту.
– Ми мешкаємо у Краматорському районі сусідньої Донецької області. Приїхали до Барвінкового, бо це найближче, де ми можемо оформити сину паспорт, – говорить мама Інна Писаренко. – Йому й недалека дорога дається важко. Він у нас на інвалідному візочку. Без нього ми ніде…
Поки працівники сектору займалися процедурою оформлення ID-карти хлопцеві, мама ділилася своїми проблемами: хлопець росте, той візочок, що у нього зараз, вже замалий, тісний і незручний став. Оце й поспішають батьки із синовим паспортом, щоб якнайшвидше оформити його та їхати у соціальні служби та медичні заклади вирішувати питання з новим візком. Клопіт багато з цим. Поки всі кабінети оббіграєш, поки всі папери збереш. І проблемно, і затратно. Громадським транспортом із сином не поїдеш, треба машину винаймати…
– Проблеми родини почули двоє військових медиків – вони саме прийшли до нашого сектору забрати вже виготовлені паспорти, – розповідає начальник сектору Інна Жудіна. – Вони поговорили з батьками, познайомилися з Денисом. І впевнено сказали: ми допоможемо. Візок хлопцеві буде.
Сказали – і зробили. Свого слова дотримали. Щоправда, у військових медиків не склалося особисто передати візок Денису. Служба є служба. Але обіцяний презент вони завезли і залишили у секторі міграційної служби: передасте хлопчаку, хай росте і сил набирається. Від нас йому вітання.
Днями Денис отримав новеньку ID-карту- перший свій паспорт громадянина України. Його вручили хлопцеві начальник сектору Інна Жудіна та працівник сектору Ірина Калашнік. А ще передали Денису новенький візок – подарунок від українських військових.
Мама розчулена до сліз, хлопець з радістю роздивляється подарунок. Йому вже хочеться пересісти у просторий, зручний візок.
… Ось така історія. Ось так закінчилася випадкова зустріч зовсім незнайомих людей. Зустріч випадкова, а фінал її – красномовний. Це ще один епізод, ще один яскравий і переконливий факт: наші Захисники неймовірні. У них велике і добре серце, сповнене милосердя, чуйності. Для них не існує чужої біди. І чужих дітей не буває. Ось і про Дениса потурбувалися. Бо як інакше? Ми ж всі свої, українці. Бо ми ж з України.
Ірина Столбова
