29 серпня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць, які загинули, боронячи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Серед них — і наші земляки, чиї життя обірвала війна.
Євген Солодовник загинув 29 серпня 2014 року під час виходу українських військових з району Іловайська. Йому було лише 23 роки.
До того були дитинство у Барвінковому, школа, любов до техніки, навчання, перша робота і свідомий вибір стати військовим. Було життя, у якого мало бути продовження. Але його обірвав Іловайськ.
Ровесник Незалежності
Євген народився 15 липня 1991 року — фактично за місяць до проголошення Незалежності України.
До Барвінківської ЗОШ №1 пішов у сім років. Педагоги закладу згадують його як надзвичайно допитливого й активного хлопчика. Він багато читав, брав участь в інтелектуальних іграх, захоплювався спортом і технікою.
Саме техніка була його особливою пристрастю. Мати згадувала, що син найбільше цікавився автомобілями та мотоциклами. У старших класах батьки купили йому власний «байк».
Від інженера — до військового
У 2008 році Євген вступив до Донбаської державної машинобудівної академії у Краматорську. Обрав інженерну спеціальність — напрям, близький до його захоплень.
Академію закінчив у 2013 році. Після навчання повернувся до рідного міста і працював у комунальному підприємстві «Благоустрій».
Та цивільне життя не стало для нього остаточним вибором.
Євген вирішив пов’язати свою долю з армією. Рідним сказав:
«Я буду військовим, буду захищати Батьківщину».
28 жовтня 2013 року його прийняли на військову службу за контрактом. Євген служив механіком-водієм у 121-му окремому лінійно-вузловому полку зв’язку.
Війна
З 2 червня 2014 року Євген безпосередньо перебував у зоні проведення антитерористичної операції. Виконував завдання як механік-водій, забезпечував роботу підрозділів зв’язку.
Тоді йому було 22.
А вже за кілька місяців війна обірвала його життя.
Останній бій
29 серпня Євген був у складі екіпажу БТР зв’язку №004. Разом із ним у машині перебували майор Яків Губа та молодший сержант Ігор Юрковець.
Колона українських військових виходила з району Іловайська домовленим маршрутом. Поблизу села Новокатеринівка її почали обстрілювати.
БТР №004 був підбитий. Машина загорілася, і Євген Солодовник та Ігор Юрковець загинули всередині.
Так у 23 роки обірвалося життя нашого земляка, зовсім ще хлопчака з Барвінкового, який любив техніку, навчався, працював і свідомо обрав військову службу.
Повернення додому
Загиблих не вдалося одразу вивезти з поля бою. Через кілька днів, у вересні 2014 року, тіла бійців екіпажу були вивезені.
Євгена поховали у рідному Барвінковому з військовими почестями.
Пам’ять
Євгена Солодовника посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Його портрет — на меморіальній дошці Барвінківського ліцею №1 та першим серед портретів земляків на Алеї пам’яті у центрі міста.
Та пам’ять про людину — це не лише нагороди, меморіальні дошки чи викарбуване на камені ім’я.
За кожною світлиною — чиєсь дитинство, родина, шкільний клас, улюблена справа, мрії, які тільки починали здійснюватися.
Вдячність
Ми схиляємо голови у знак пам’яті Героя. Ми безмежно вдячні батькам за виховання сина. Світлані та Олегу щирі співчуття. Біль, з якими живуть батьки ось вже довгих 12 років.
Євгену Солодовнику було 23.
Він був ровесником Незалежної України. Народився в час, коли наша держава тільки починала свій самостійний шлях, а загинув тоді, коли за право України бути вільною вже точилася війна.
29 серпня ми згадуємо його ім’я разом з іменами тисяч захисників і захисниць, які не повернулися з війни.
Пам’ятати — означає знати не лише дату його загибелі.
Пам’ятати — означає знати його життя.
Хлопчика, який любив читати, спорт і техніку. Юнака, який навчався і працював. Військового, який одного дня сказав:
«Я буду військовим, буду захищати Батьківщину».
Його життя обірвав Іловайськ.
А пам’ять про нього продовжується.
