Найвищі на Барвінківщині ляльки-мотанки ручної роботи експонуються у Будинку дитячої та юнацької творчості. Їх дві. Обидві досягають зросту людини – 180см і 150см. Автор ляльок – знана у районі майстриня Світлана Дзюба.
Вихованці гуртка м’якої іграшки, яким керує Світлана Валеріївна, минулої весни готували роботи до виставки, яка планувалася до Дня захисту дітей. Талановита юнь виготовила багато ексклюзивних речей – кумедних звіряток, мультяшних героїв, симпатичних лялечок.
– Хотілося додати нашій виставці чогось оригінального, колоритного, щоб була якась родзинка, щоб вона була не схожою на інші, які ми вже проводили з дітьми не один раз, — розповідає С.В. Дзюба. – Так народилася ідея із зростовими ляльками-мотанками.
Загалом Світлана захоп люється лялькарством вже років п’ять. Перш, ніж взятися за виготовлення ляльок-мотанок, вона вивчала історію цього давнього українського мистецтва, освоювала технологію, тонкощі, особливості цієї досить цікавої справи. Вона розуміла, що українська народна лялька – це не просто м’яка іграшка, а найдревніший сакральний символ, оберіг, який сотнями і навіть тисячами років супроводжував наших предків. Тож наважилася взятися за створення традиційної української мотанки лише тоді, коли усвідомила свою внутрішню готовність до цього мистецтва.
За цей час вона створила, щонайменше, 30 таких ляльок, кожна – із своїм символом, своїм образом і призначенням. Була «Травниця» — лялька, яка наповнена запашним лікарським зіллям. Була “Нерозлучниця” – символ вірності та взаємного кохання, А ще «Берегиня» — оберіг миру та злагоди у родині. Та хіба перелічити всі?! Кожна унікальна й приваблива по-своєму. І кожна, згідно з народними повір’ями, має величезну силу і здатність захищати людину від різних бід і нещасть. На багатьох виставках презентувалися роботи С.В. Дзюби, багато власних ляльок-мотанок вона дарувала друзям і рідним.
—Попередні мої мотанки були невеликі за розміром – до 30 сантиметрів, а коли взялася за створення цих великих фігур найскладнішим завданням було вигадати таку велику й підходящу основу, — ділиться майстриня. – Довелося одну зробити з дерева, другу зварювати із металу.
Одягнули мотанки в українське національне вбрання – вища лялька – чоловічої статі, менша – жіночої. Використовували тканини відповідних кольорів, з якої виготовили весь одяг. Для чоловічої ляльки — сорочку з елементами вишивки, шаровари, кептарик із орнаментом, пояс із бахромою. А ось до вбрання жіночої фігури до вишитої сорочки, нижньої і верхньої спідниць додали старовинну плахту, якій трішки осучаснили вигляд. Ну і, звичайно, невід’ємні жіночі атрибути – віночок із яскравими стрічками, червоне намисто на шиї у п’ять низок.
Майстриня зізнається, при виготовленні цих великих мотанок дещо порушили класичні норми технології українського лялькарства.
Але основна вимога витримана: ці зростові мотанки не мають обличчя, замість очей, рота — викладений сакральний хрест. Саме він має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала.
…С.В. Дзюба не помилилася: ці дві величаві ляльки-мотанки стали окрасою виставки робіт вихованців її гуртка. Презентували ці рекордні за розміром ляльки і на центральній площі у Барвінковому, коли святкували День міста – було багато бажаючих сфотографуватися біля них.
Наразі вони також є візитівкою гуртка м’якої іграшки, який ще у Барвінковому називають «ляльчиним будинком». І це справді так: тут дуже багато ляльок ручної роботи. Серед невеликих за розміром фігурок домінують оці дві солідні ляльки-мотанки, які редакція газети з повним правом заносить до місцевої Книги Рекордів.
