До повномасштабного вторгнення сім`я Юлі мешкала в Барвінковому. Дівчина навчалася у місцевому ліцеї №3. Відповідальна, сумлінна учениця брала участь у предметних олімпіадах, досягала успіхів у мовних творчих конкурсах ( українська мова та література – її улюблені предмети). А ще займалася легкою атлетикою, виступала на змаганнях, які влаштовувалися між школами. Так було до лютого 2022 року. А потім – велика війна…

–Барвінкове було під обстрілами. У місті оголосили евакуацію. І у квітні місяці ми виїхали, — розповідає дівчина. – Поїхали в Полтаву. Нікого у нас із рідних чи знайомих там не було. Просто шукали безпечний регіон. І далеко їхати не хотілося. Тож зупинилися у Полтаві.

Місто сім`ю переселенців із Барвінкового прийняло гостинно. Звичайно, був період адаптації. Треба було до всього звикнути, призвичаїтися, освоїтися на новому місці.

Тут все було по іншому. По новому. Нові знайомства, нові друзі. І нове захоплення.

Одна із полтавських подружок багато розповідала Юлії про кікбоксинг. Дівчина сама займалася цим видом спорта. Запропонувала і Юлії. Так у жовтні 2023 року барвінківчанка вперше потрапила на тренування.

Займалася в одному спортивному клубі, через місяць пішла в інщу тренажерну залу, до іншого тренера. І це було її стартом до спортивної кар’єри, Тут Юля розкрилася. Тут вона зрозуміла – це те, що їй треба. Кікбоксинг її захопив. І вона починає серйозні тренування. Дає собі один вихідний – неділя. Всі інші дні – тренування. З понеділка по суботу. Відточує техінку бою, чіткість і техніку кожного свого удару, щоб на рингу бути кращою, щоб перемагати. І першу перемогу здобула вже на своїх дебютних змаганнях.

Про кроки спортивного успіху своєї учениці написала педагог-організатор Барвінківського ліцею №3 Анастасія Салюк.

«Перші змагання.

24 лютого 2024 року Юля вперше виступила на Чемпіонаті Полтавської області з кікбоксингу в дисциплінах К-1 і лоу-кік. У дебютному турнірі вона виборола два других місця. Цей досвід мотивував її продовжувати працювати ще наполегливіше.

У червні вона приєдналася до іншого клубу під керівництвом Коваленка Олега Володимировича, президента федерації ВТКА Полтавської області. Того ж місяця вона взяла участь у спортивних зборах, де тренування проходили тричі на день. Це стало важливим етапом у її розвитку як спортсменки.

Літній сезон.

Наприкінці літа, 30 серпня, Юля взяла участь у своїх других змаганнях, здобувши два других місця. Попри отриману травму ноги (тріщину), вона не зупинилася, адже попереду був Чемпіонат України.

13 вересня на національній арені вона завоювала 2 місце в К-1 і 3 місце в лоу-кіку. Це стало підтвердженням того, що наполеглива праця приносить свої плоди

Осінь перемог.

28 вересня вона здобула золоту медаль на Кубку Полтавської області з муай-тай. А в жовтні, під час Відкритого турніру з кікбоксингу, організованого її клубом, виборола 1 місце в К-1 і 2 місце в лоу-кіку.

Головною подією року став Чемпіонат України з кікбоксингу ВТКА, який проходив із 5 по 8 грудня. Там вона стала чемпіонкою в дисципліні К-1 та посіла 3 місце в лоу-кіку.»

Календар спортивних перемог року 2024-го дівчина планує продовжити й цьогоріч. Вона включена до складу національної збірної України і готується до Чемпіонату Європи з кікбоксингу. Планує вибороти призове місце і піднятися на чемпіонський п’єдестал.

Це її програма-мінімум. А щодо максимуму, то дівчина бачить себе професійною тренеркою. Кікбоксинг – для неї вже не просто любительське захоплення, це справа її дорослого життя. Її майбутня професія пов’язана буде саме з цим видом спорту.

–Багато хто думає, що кікбоксинг – для чоловіків, Дійсно, в цьому виді спорту дівчат не так багато. Але, повірте, на професійному рівні конкуренції достатньо. І дівчата досягають високих результатів. І бої на рингу ведуть на такому ж високому рівні, як і чоловіки,- переконує Юлія.

Так же аргументовано й переконливо дівчина розвіяла подібні стереотипні думки і своєї мами.

–Зізнаюся, що мама також з упередженням прийняла моє рішення займатися кікбоксингом, –продовжує дівчина. – Якщо моє захоплення легкою атлетикою вона сприйняла відразу без жодних запечень, то ось з кікбоксингом було складніше. Мама, чесно кажучи, була проти таких тренувань. Та я з нею багато говорила, переконувала, доводила, що цей спорт тільки на користь здоров`ю, що він гартує і тіло, і характер. Мої докази і мої перші змагання, на які я запросила маму, таки змінили її думку і її ставлення до так званого «чоловічого» кікбоксингу. Зараз мама – моя опора і моя підтримка. Вона радіє моїм перемогам, моїм успіхам, ми разом обговорюємо всі мої плани і наміри.

…Своїм прикладом Юля переконливо спростувала стереотипні судження: жіночий/нежіночий вид спорту. Головне – бажання, наполеглива праця, віра в свої сили і свої можливості. І мрії здійсняться. І висоти будуть підкорені.

–Я тільки на початку спортивної кар’єри. І здаватися не намірена. Рухатимуся вперед. Поки що залишаюся жити і навчатися у Полтаві. Тут є більше можливостей і перспектив для спорту і для освіти. Я вдячна цьому місту, яке нас прийняло, яке відкрило для мене новий вид спорту. І коли зараз запитують, що для мене кікбоксинг – то я відповідаю: це моє життя, — впевнено говорить барвінківчанка.

Ірина Столбова