Мешканець прифронтового Барвінкового разом з дітьми допомагає вижити тим, хто залишився у рідному місті
Виїхати – значило б зрадити своїх спілчан
Сергій Чухно міг виїхати з Барвінкового у перший же день повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Проблем з евакуацією не було й тоді, немає і зараз. У нього є власний бусик, куди можна посадити всю родину і навантажити достатньо речей. У нього друзів чи не пів України, з якими довгий час контактував і співпрацював, очолюючи Барвінківську організацію інвалідів. Тож прихисток йому могли дати у десятках міст і селищ безпечних регіонів країни. А він залишився вдома. Не робив навіть спроб виїхати. І думки такої не допускав.
«На кого ж я полишу членів своєї спілки інвалідів? Їм і в мирний час моя допомога потрібна була, а у тяжкий воєнний період і поготів. Виїхати – значить зрадити їх. Я цього собі дозволити не можу», – каже Сергій.
І він лишився вдома. У рідному Барвінковому, яке практично під щоденними обстрілами і бомбардуванням рашистів. І допомагати людям не перестав. Навпаки – коло його підопічних значно розширився. Якщо раніше він опікувався тільки членами своєї спілки інвалідів, то з лютого місяця спішив уже до всіх, кому потрібна була підтримка.
А допомога на Барвінківщині була потрібна практично всім. Бо лишилися у громаді в основному самітні мешканці, пенсіонери. У місті і селах зачинялися магазини, аптеки, поштові відділення. Проблемно не те, що якусь одежину придбати, а купити найнеобхідніше – хліб, ліки, засоби гігієни.
І Сергій Чухно став бити у всі дзвони – звертався до вже відомих йому благодійних і волонтерських організацій, з якими співпрацював ще будучи головою місцевої спілки інвалідів. Шукав і нові контакти. Доводив, переконував, аргументував наскільки потрібна барвінківчанам гуманітарна допомога та підтримка. І справа пішла.
Сьогодні перелік благодійних фондів та організацій, від яких приймає і доставляє волонтер гуманітарний вантаж у громаду, сягає кількох десятків – благодійні фонди «Дім людини», «Автомайдан Волинь», «Старе місто Луцьк», «Даруй добро», «Надійні крила», «Дія волонтерів», «Тільки разом», «Нове життя», «Янголи спасіння», «Чисті серця», «Ми всі з України», Medicine in action GlobalMedic, громадські організації «Харкову Мир», «Ерлайт», «Медицина в дії», «Я врятований», «Асоціація саперів України», гуманітарна місія «Пролісок» та інші.
Тісне партнерство барвінківського волонтера із депутатом Харківської обласної ради Анатолієм Русецьким, благодійниками Сергієм Чіпенком, Геннадієм Мірошником, Ольгою Рідною, Миколою Кукурікою, Олександром Кучеренком, Ігорем Козарем, Ларисою Новосад, Тетяною Пістрюгою, Ліною Туржанською, Дмитром Ложенком, Дмитром Мішеніним, Юрієм Погуляйко, Надією Мороз…
Що везе землякам? Гуманітарна допомога найрізноманітніша – продукти харчування, засоби гігієни, одяг, ліки, постільна білизна, ковдри…
«Я за останні місяці практично не встаю з-за керма. Вирушаю в дорогу за вантажем, як правило, рано вранці. Повертаюся вже пізнім вечором. Дорога, вантаження пакунків, лантухів та коробок, звичайно, забирає сили. Але про втому хіба думаєш?! Головне – відразу ж роздати людям допомогу. Тож вже наступного дня їду вже по місту чи селах громади», – говорить волонтер.
Куди повезе новий гуманітарний вантаж він сплановує зарані – у нього є своєрідний маршрутний лист. Записує коли і в якому селі чи на якій у вулиці у Барвінковому був. Щоб всіх охопити, щоб нікого не забути.
Я бачила, що тато працює без відпочинку
Першою стала татковою волонтерською помічницею донька Кароліна. Дівчина допомагала вдома розфасовувати та пакувати продуктові набори. А потім стала проситися з ним і в дорогу.
«Я був проти, щоб Кароліна їхала зі мною на роздачу гуманітарки. Адже маршрути вкрай небезпечні – в дорозі самому не раз доводилося бути свідком ворожих «прильотів». Та хіба її зупинити? У Кароліни мій характер – впертий. Що вирішить – не відступить. Отак і стали працювати в парі», – продовжує чоловік.
Сказати, що Кароліна помічниця – нічого не сказати. Вона його і права рука, і координатор, і своєрідна прес-служба. Через соціальні мережі дівчина анонсує куди буде наступний маршрут, комунікує із мешканцями громади, розміщує фото- і відеозвіти за кожен свій робочий день.
Їй дзвонять і пишуть в особисті повідомлення про свої потреби і вона реагує на кожен такий сигнал чи запит. Відкладає відразу конкретній людині конкретний товар і доправляє адресату.
«Так, у разі необхідності ми доставляємо гуманітарку людині прямо до хати. А в більшості випадків – організовуємо виїзні пункти роздачі, зарані сповіщаємо своїх помічників де і о котрій годині будемо – і люди підходять», – говорить Кароліна.
На підстараховці – син з онуком
Не обходиться і без накладок у робочому графіку волонтерів. Приміром, пообіцяли у віддалений старостинський округ доправити гуманітарку, а тут вранці була можливість привезти у місто хліб, який треба роздати барвінківчанам – не залишати ж його черствіти до наступного дня. У таких ситуаціях завжди на підстраховці син Ігор – проїде Барвінковим, роздасть буханці. Ще й синульку свого старшенького Тимурчика у помічники візьме. Хай долучається до добрих справ. Не маленький вже.
Отак і сформувалася у прифронтовому містечку дружна сімейна волонтерська команда з трьох поколінь – батько, донька, син, онук.
Кожен день – окрема історія
Якими були ці довгі шість місяців волонтерської діяльності родини Чухно? Про кожен день можна говорити окремо. Це доправлена гуманітарна (вважай рятівна) допомога кільком мешканцям у вкрай зруйноване орками село Рідне. Це й дорога до найвіддаленішої Курульки – населеного пункту, де у пошкоджених домівках все ж лишаються люди. А ще – візит до Новомиколаївського старостинського округу, який прийняв переселенців із знищених «асвободітєлями» сіл Великої Комишувахи та Грушувахи. Буває, що морально й фізично важче роздати 10 чи 15 продуктових наборів, аніж 500 чи 700. Бо ти бачиш очі людей. У них – біль і відчай. У них вже й сліз немає. Виплакані. Зате є впевненість у Перемозі. І віра. Непохитна віра у мир. І її посилюють, підкріплюють і зміцнюють такі янголи добра як родина Чухно із Барвінкового.
Це люди, які витрачають свій особистий час, вкладують свої особисті кошти і розбивають по фронтовому бездоріжжю власний транспорт для пошуку допомоги, її перевезення, розподілення, видачі. І абсолютно неправильно вимірювати і оцінювати волонтерську діяльність кількісно тоннами чи кілограмами. Її сутність – значно глибша. Волонтерство – це не тільки жест вкрай необхідної допомоги, це й зігріті людські серця. Зігріті теплом, турботою, увагою.
Ірина Столбова
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Українського кризового медіа-центру за підтримки Місії США при ОБСЄ
