У селі Червона Поляна Барвінківської громади ворожі безпілотники атакували сільський клуб.
28 серпня близько 10:00 російські війська завдали два удари із застосуванням БпЛА, попередньо типу «Бандероль». Внаслідок влучань пошкоджень зазнали будівля Червонополянського сільського клубу та електромережа. На щастя, пожежі не виникло, постраждалих немає.
Але цього дня трагедія могла бути значно страшнішою.
Як розповідає завідувачка закладом культури Неля Кладко, саме в той час група односельців поверталася з кладовища, де вшановувала пам’ять загиблих земляків.
— Буквально лічені хвилини врятували нас. Наші автівки були вже зовсім поруч із закладом культури. Ще трохи часу — і всі ми могли потрапити під обстріл, — говорить пані Неля.
Ворожі удари понівечили будівлю, яка була осередком культурного життя села. Вибиті вікна й двері, частково пошкоджений дах. Усередині приміщення зі стелі посипалася штукатурка, підлогу вкрили уламки скла та будівельного сміття. Ударною хвилею навпіл перебило піаніно.
Та серед усього цього розпачу залишилася одна дивовижна деталь.
Посеред фойє, серед битого скла й уламків, неушкодженим залишився пюпітр із звичайним аркушем паперу, де текст пісні «Степом, степом». Її напередодні виконували учасники художньої самодіяльності, записуючи відеоролик. Після репетиції текст так і залишився на своєму місці.
— Все розбите, потрощене, а цей папірець із текстом пісні так і залишився неушкодженим посеред руїн. Знаєте, якось дивно це все… — каже завідувачка.
Вцілів і хрест, який українські захисники спорудили у селі ще у 2022 році. До нього приходять помолитися місцеві жителі, сюди приходять у християнські свята. Після обстрілу люди телефонували пані Нелі насамперед із одним запитанням: чи вцілів хрест?
— Я кажу людям: і хрест вцілів, і, можливо, саме він уберіг нас від серйозніших наслідків, — говорить вона.
Пані Неля особливо наголошує: у будівлі сільського клубу ніколи не було військових.
— Скажу це авторитетно: у закладі культури ніяких військових немає і не було. Це абсолютно цивільна споруда, де ми працюємо, де збираємося на репетиції, де живе культурне життя села. І ось вона стала об’єктом для російських окупантів. Дуже шкода…
Для Нелі Кладко війна давно перестала бути чимось далеким і абстрактним — її чоловік, захисник України, загинув на війні. Тож біль, який росіяни знову принесли до її рідного села, для неї має особливу, особисту гіркоту.
Та навіть серед розбитих вікон, понівечених стін і уламків посеред сільського клубу залишився неушкодженим аркуш із текстом пісні «Степом, степом» — пісні-реквієм за полеглими.
Можливо, саме такі маленькі деталі іноді говорять про війну більше, ніж найдовші пояснення: росіяни можуть руйнувати будівлі, але не здатні знищити пам’ять, культуру і те, заради чого живуть люди.
