Кажуть, рівень майстерності підтверджується якістю виконаної роботи. І якщо мова йде про вишивку, то це мають бути рівнесенькі стібки та повна відсутність вузликів і плутаних ниток. А ще, правильний підбір ниток, розмір кожного вишитого хрестика і безпомилкова витримка малюнку за схемою. Саме такими є роботи барвінківчанки, Валентини Кучеренко. Картини цієї майстрині можна було розглянути в Барвінківському краєзнавчому музеї на авторській виставці, під назвою «З вірою в серці». Не одноразово жінка приймала участь в Слобожанських ярмарках, етнофестивалях «Печенізьке поле», на святкових виставках народного мистецтва в Барвінковому, та за запрошенням і в Ізюмі, і в інших містах країни. Про що свідчать й Подяки, й безліч Грамот та Дипломів. Дуже багато її робіт розлетілись світом – це Росія, Казахстан, Угорщина, зберігаються дарунком навіть в Ліхтенштейні.
А захопилась Валентина Володимирівна вишивкою з лютого 2005 року. Якось сестра Людмила привезла канву та нитки, й ствердно сказала «Досить з тебе кросвордів, займись краще ділом». Звичайно, тренувати пам’ять жінка не перестала, але до поради сестри прислухалась. І за цей час вишила вже цілу колекцію картин. Наразі взялася за ювілейну – двісті п’ятидесяту. Серед її робіт дев’яносто дев’ять ікон, п’ять з яких майстриня подарувала в Успенський Храм. А одну ікону попросили вишити для новозбудованого храму закордоном. І це для неї стало ще одним важливим визнанням. Вишивати береться тільки після молитви, після того, як прочитає п’ять глав з Біблії. А до того, як ікони почала вишивати, отримала благословення в нашому Успенському Храмі.
– Дуже багато в наш час вишивають, так би мовити, ікони, 
– говорить протоієрей Успенського храму Миколай Сакідон, – але мало хто розуміє значення цього. Не вважається іконою та робота, де вишитий тільки одяг, а обличчя лишається картинкою чи фотографією. Має бути обов’язково лік святого. Вважається гріховним вишивати ікони без молитви, а без віри це взагалі просто картинка. Валентина Кучеренко отримала благословення в нашому храмі і її роботи є справжніми іконами. Ми на свято Пасхи навіть помітили, як в жертовної ікони кров наче струїлась, на очах виступили справжні сльози, сильно виражене відчуття болю. Це був знак, що ікона вишита з глибокою вірою й переживанням й відчуттям того, що зображує. Це дар Божий. П’ять різних ікон подарувала нам Валентина – це «Ісус в терновому вінку» та сама жертовна, про яку вже розповідав, а також «Марія Почаївська», «Ікона Божої Матері», «Ікона Ісуса Христа», «Молитва Ангелу Охоронцю». 
Всі вони вишиті дуже міленько, мають виражений лік, навіть зіниці ока виражають погляд. Це вдається не кожному майстру, навіть у художників робота лишаєтья просто мазнею, якщо виконана без віри, без почуття, без молитви.
Є в нашому храмі велика ікона Миколая Чудотворця іншої майстрині, яка вишита із збільшеною пропорцією, з чітким дотриманням зображення. Якщо звернути увагу на вуста, то можна зрозуміти, що це не просто лінії, а Святий Миколай Чудотворець наче промовляє до нас. Розглядаючи ікони цих майстринь, чітко видно різний стиль, у кожної свій, так би мовити, почерк. Але ці роботи вишиті з глибокою вірою в серці, вони є справжніми іконами. Є наприклад в нашому храмі ікона Георгія Побєдоносця. Вона виглядає як чиканка, але то є різьба на дубі, покрита позолотою, дуже важка насправді. Ця ікона привезена з Західної України, і виготовлена майстром теж з вірою, це відчувається. А повертаючись до робіт Валентини Кучеренко, хочеться додати, що її роботи варті особливої уваги. Це справжні ікони, люди йдуть до них з молитвою, бо в них закладено і глибока віра, й благословення, й почуття.
Раніше В.Кучеренко настільки захоплено вишивала, що й не помічала, що на цю справу присвячувала по дванадцять годин на добу, не дивлячись на свій стан здоров’я. На сьогодні, як робочий день, по вісім годин жінка проводить за вишивкою. Роботу виконує на чистій канві, з вираховуванням кількісних хрестиків. А виглядають картини, як фото через те, нитки – справжнє муліне, не шерстяні, а ще хрестик дуже міленький, тобто мінімальний, який тільки може бути, рівненькі ряди, один в один. Той, хто сам хоч раз спробував так вишивати, розуміє, на скільки це клопітно.
– Але для душі корисно, – посміхається Валентина Володимирівна, – на продаж не вишиваю, а коли подарую кому, так добре почуваюсь. Вишивала й серветки, й подушечки, є багато картин з природою, квітами, різні тварини. Є картини жартівливі, з побажаннями. Але ікона – це щось особливе, як оберіг. Це наче таїнство, не просто вишивка. Раніше купували схеми, виписували журнали, спілкувались між собою з вишивальницями та обмінювались. Зараз набагато більше можливостей у виборі є в інтернеті. Приємно коли рідні та друзі розуміють і допомагають. Чоловік завжди підтримує. Кожна робота завершена в рамці, яку сам робить або замовляє. О.І.Величко фотографує кожну мою роботу. Часто картини просто дарую, а в мене лишається її фото. В.І.Мандрика частенько знаходить цікаві схеми і роздруковує їх для мене. З екрану мені важко вишивати, тому його друковані схеми мені завжди у нагоді. Є в мене багато подруг вишивальниць, серед них Світлана Горькавенко та Варя Присяжнюк. Нас в дружбі саме вишивка й поєднала.
З малечку майстриня й онуку навчала голку в ручках правильно тримати. У Ніли й свої є роботи. Та більше бабусиних подарунків зберігає. Й донька вишиває, але вподобала більше алмазну вишивку. А маминими роботами, терпінням, наполегливістю й старанністю захоплюється.
– Якось я пропонувала мамі їх продавати, – говорить донька Тетяна,- захоплення не з дешевих, хоча б за матеріал повертати кошти. Сама канва, справжнє муліне, а не шерстяні нитки, рамки, багато схем купувалось, але… Не для продажу мама вишиває. Я по ній помічаю, як подарує кому, яка вона щаслива, які приємні емоції їй це приносить. Вишиває з душею й дарує щиро. Це їй додає натхнення, сил, бажання, й на самопочутті позитивно відображується. А скільки історій вже було цікавих з цим захопленням! Три роки тому вподобала вона собі ікону «Марія з Ісусом» на одному з сайтів Львова «Бабусина скриня». Замовила в них цей набір для вишивки. Чекала-чекала, а він так і не приїхав. Як зателефонувала продавчині, та пояснила, що цих наборів було декілька, а замовлень багато, просто не вистачило. А мама вже так собі вподобала, так чекала саме його. І ми на скільки були вражені. Та продавчиня, поспілкувалась з вишивальницями, й ті зібрали свої залишки ниток, й зі схемою прислали мамі. Стільки радості було, до сліз. Це на стільки зворушливо.
Є серед робіт багато чорно-білих. Цей особливий стиль вишивки найбільше Валентині Володимирівні до душі.
– У кожної вишивальниці своя техніка, – говорить майстриня, – я починаю свою роботу з низу, з куточка, вишиваю хрестики вертикально, а от подруга в мене з іншого куточка й горизонтально йде. А донька зовсім від центру починає і не рядками, а по зображенню. В результаті роботи з однієї схеми зовсім по різному й виглядають. А ще, дуже подобається мені вишивати картини з контурним малюнком. Це така виразна робота в результаті, й картини веселі. Мене вишивання наче оздоровлює. Я не вишиваю, аби для кількості. Я отримую від цього справжній душевний спокій. Поки вишиваю, мільйони думок про все на світі, але відчуття позитивні. Це моє. Це можливість самовираження. Кожна робота, це неповторне творіння. Є деякі ікони вишиті з одної схеми по чотири, п’ять, а деякі й по вісім наче однакових вишила, але всі вони різні. Десь кольори змінила, десь виробники ниток зовсім різні, і це відчувається. Себе без вишивки вже й не уявляю.
Роботи В.Кучеренко з коротенькою біографією увійшли до каталогу Харківської області майстрів «Народного декоративно-прикладного мистецтва». А це висока оцінка майстерності вишивальниці барвінківчанки, творчість якої захоплює і викликає повагу.
