Хіба можна без болю дивитися на це фото? Малюк з татковим портретом. Є тільки портрет. А татка нема, Загинув на війні. Героєм. Віддав своє життя за синову щасливу долю на рідній українській землі.
А хлопчик зовсім не памʼятає його. Малому й рочку не було як тато пішов у небесне військо. Та мама розповість усе. Розповість як він приходив до пологового будинку. Як крізь віконце палати реанімаційного відділення, куди немовля потрапило відразу після народження, роздивлявся своє маленьке, але таке велике щастя.
Як забирав з лікарні додому і в машині щільніше вкутував свою крихітку у ковдру. Щоб не замерз, щоб було тепло. Бо ж за вікном був лютий місяць. А через шість днів почалася війна.
І кожну телефонну розмову додому з передової він починав із питання: що там синуля? і просив увімкнути камеру, щоб хоч на відстані бачити як первісток зростає. А коли приїздив у короткотривалу відпустку,то не міг набавитися з дитям. І малий не хотів йти з його рук, бо таткові обійми були такі теплі.
Так було. І так вже не буде… Бо війна… Бо ця клята війна забирає життя Героїв. Діти лишаються без батьків, жінки стають вдовами, одягаючи чорні хустини трауру та скорботи.
Ользі Кравченко 26. Миколі Кравченку 25 навічно. Подружжя мало щасливе, але коротке сімейне життя. Народжений від великого кохання синочок Захарчик зростає без татка. А ось його портрет бере часто.
Розглядає батькові очі, кладе свої рученята йому на плечі, тулиться до його обличчя і розмовляє… Хлопчику не вистачає татуся. Та з маминих розповідей він знає, що він у нього Герой, що віддав своє життя, щоб захистити його, Захарчика, і тисячі-тисячі інших українських дітей від російського окупанта.
І син пишатиметься ним. Завжди. І оця світлина навічно молодого татка завжди буде з ним. І говоритиме хлопець з татковим портретом, ділитиметься і малими, а пізніше й дорослими мріями. І знатиме, і відчуватиме, що там, на Небесах, у нього є свій рідний Ангел Охоронець. А тут, поруч, в душі, в серці і перед очима— його портрет. Татків портрет.
6 вересня роковина світлої памʼяті нашого земляка-Героя Миколи Кравченка.
Свій останній бій безстрашний боєць 92-оі механізованої бригади прийняв під Волоховім Яром.
Посмертно старший солдат Кравченко нагороджений медаллю «Захисник України», орденом «За мужність» ІІІ ступеню. Відзнаки чоловіка передали Ользі. Вона їх зберігає як памʼять про коханого. А підросте Захарчик- будуть йому татусеві нагороди.
Сьогодні 6 вересня. Рік памʼяті. Рік тяжкого і невимовного болю…Згадаймо у молитві його імʼя. Імʼя Героя, який на вівтар української державності поклав найдорожче — своє молоде життя.
Нехай Господь прийме Захисника у свої обійми, вгамує біль в серцях рідних…
Ірина Столбова
