За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Президент України Володимир Зеленський нагородив (посмертно) солдата СОХУ Миколу Миколайовича орденом «За мужність».
Відзнаку у лютому місяці цього року секретар Барвінківської міської ради Володимир Рєзніков вручив брату полеглого Героя Федору Сохі.
–-Ми з братом пішли на велику війну на другий день повномасштабного вторгнення, — розповідає Федір Соха. – 25 лютого вже були в Ізюмському районному територіальному центрі комплектування. Нас було восьмеро, всі земляки: ми з Миколою, брати Вячеслав і Вадим Старосельцеви із Червоної Балки, Сергій Мусієнко, Олег Лаушкін, Олександр Бурхайло, Микола Котелевський із Другої Іванівки. Спершу всі потрапили до 81 окремої механізованої бригади, потім в цьому підрозділі залишився тільки я. Хлопців направили у 122 батальйон.
Підрозділи різні, а напрямок один – Донецький. Там тримали оборону, зупиняючи наступи військ рф на наші території. Брати залишалися на зв’язку. Зідзвонювалися, ділилися новинами, підтримували один одного.
–У нас з братом були теплі стосунки, — продовжує розповідь Федір. – По дитинству, звичайно, всякого було. Бешкетували, як і всі хлопці. А підростали – і горнулися один до одного. Коля, старший на 5 років, для мене, малого, був завжди підтримкою і опорою. Я в будь-який момент, в будь-якій життєвій ситуації міг розраховувати на брата. Він надійний. Коля завжди був надійним, відповідальним.
Був.. До останнього подиху. Відповідальним за себе, за свою сім`ю, за Батьківщину… І загинув, захищаючи всіх від проклятого рашиста. Останній свій бій 3 липня 2022 року прийняв під Богородичним на Донеччині. Цю страшну новину першим повідомили брату. Федір не міг повірити. Може ж таки помилка. На війні, у цьому пеклі все ж може трапитися. Дізнався номер телефону судмедексперта моргу у Дніпрі. Подзвонив. Запитав. Уточнив. Тішилася надія, що то було помилкою. Але… Почув у відповідь: на жаль, ваш брат тут… співчуваємо…
–Пізніше у мене виїзд був саме туди, де загинув Коля. Я хотів дізнатися, як все сталося з братом. Для мене була важливі найменші деталі. Зустрівся з командиром підрозділу, говорив з медиками. Мій брат ще з одним військовим несли генератор на позиції. Наткнулися на міну. Вона спрацювала. Микола загинув на місці. Віктор, так звали його побратима, був тяжко поранений. У шпиталі помер…
Миколу Соху поховали у рідному селі, у Червоній Балці.
Федір Соха звільнився із Збройних сил України. Мешкає зараз на Балаклійщині. Забрав до себе із Червоної Балки і матусю. Не залишив її наодинці із горем.
Вже другий рік Людмила Іллівна у гірких сльозах. Живе із зболеним серцем, рана якого не гоїться, не рубцюється. Після похорону Миколки, її рідного синочка, її старшенького, її опори, надії, її кровиночки – другий інсульт. Цієї зими – третій. Підкосило горечко матусю… Нема здоров`я. Є тільки біль… Вічний материнський біль по втраті сина. Сина- Героя. Воїна, якого за мужність нагородженого бойовим орденом. Посмертно… Федір отримав ту відзнаку за брата. «Передам орден мамі. Їй найтяжче…»
Федір, воїн, який сам пройшов горнило війни, який у свої 30 років вже бачив оте страшне пекло, ледь стримує сльози. Йому тяжко теж. Та він тримається, бо має тепер бути в сім`ї старшим. Має бути опорою для матусі…
…У Барвінкове Федір Соха приїздить нечасто. А коли буває, то відразу ж йде на Алею пам`яті. Шукає портрети найрідніших…Микола Соха – його брат, який загинув за три місяці до свого 35-ліття. Вадим Старосельцев — земляк, товариш, побратим. Він останній свій бій прийняв під Рубіжним 5 квітня 2022 року. Вадику тоді не виповнилося й 27.
Двоє із тих, з ким Федір Соха йшов на велику війну, повернулися додому на щиті. Для нього – вони назавжди залишуться побратимами. Для всіх нас – вони Герої. Герої, які за Перемогу віддали найцінніше – своє життя.
Ірина Столбова
