Сьогодні барвінківчанину Євгену Шандраголову 70. Життєвий ювілей він зустрічає у колі найдорожчих йому людей.
Хоча не вся рідня зараз поруч, але попри відстань, душею, серцем і думками всі вони цього дня разом з дорогим ювіляром. Не помилюся, коли скажу, що сімʼя —його багатство, його скарб: кохана дружина, з якою прожив у шлюбі майже 50 років, дві красуні- донечки, двоє гарнюніх дівчат-онучок, і це жіноче королівство Шандраголових розбавило двоє хлопчиків-правнучат .
І він, ювіляр, опора і стовп цієї чисельної і дружної родини. Його слово в сімʼї авторитетне, його порада- мудра і виважена. До нього дослухаються, його люблять і шанують. А він не шкодує своєї любові для рідних. Бо саме на любові і повазі й збудований отой міцний фундамент дружнього роду Шандраголових. До поздоровлень рідних сьогодні обовʼязково доєднаються куми, сусіди, друзі. А їх в іменинника ой як багато. Простий, щирий, відкритий, комунікабельний, він завжди був серед людей. Вмів товаришувати, вмів цінувати дружбу і пронести її через роки…
Не можемо не сказати своє вітальне слово і ми — колектив місцевої газети. Євген Дмитрович частину свого життя (візьму сміливість сказати— кращу ) віддав роботі у друкованому виданні. Спочатку то були «Жовтневі зорі», потім «Вісті Барвінківщини». Прийшов у газету з колективу поліграфістів. Тоді ще й жартували: змінив не професію, а поверхи. З першого поверху будівлі друкарні перейшов на другий, де містилася редакція. І тут він одномоментно став невідʼємною частиною газетярського гурту. Не було у Євгена Шандраголова фахової освіти, не мав він журналістського диплому, зате яким гострим було його перо. Як легко і цікаво він писав, як професійно вмів вихопити тему з буденного життя і подати матеріал, яким зачитувалися. Він писав про людей краю, про події на Барвінківщині, їздив у села, ходив у рейди, організовував зустрічі в трудових колективах.
Від себе скажу: саме Євгену Шандраголову я завдячую , що утвердилася в колективі газетярів і в журналістиці взагалі. Він перший, хто зустрів мене на порозі редакції. Він перший, хто вичитував мій матеріал. Він був моїм вчителем і наставником у колективі, який пізніше став мені рідним і дорогим. Євген Дмитрович вмів підтримати і підбадьорити. Вчив не критикою, а порадою. Щось не виходило, не йшла тема— розкладав мені все по поличках, підводив до сюжету, який далі й лягав в основу публікації. З ним було легко. З ним було просто і цікаво.
Я пишаюся тим, що на початках моєї роботи в газеті поруч був саме Євген Дмитрович. І сьогодні, і багато разів до цього я казала і кажу зараз: дякую тобі, мій старший друже, за дорогу в журналістику. Дякую і від себе особисто, від нашого сьогодні вже зовсім маленького колективу газети, щиро вітаю зі святом, з твоїм життєвим ювілеєм. Здоровʼя міцного тобі на довгі роки, зберегти гармонію, затишок, комфорт і благополуччя в родині. Хай на радість і втіху тобі зростають юні нащадки роду Шандраголових. Будь ще довго-довго опорою для дітей, онуків, правнуків.
І дуже хочеться, щоб сьогоднішній ювілей, який святкується у колі найдорожчих людей, був зігрітий спогадами про роки, віддані рідній газеті, рідному колективу.
З роси й води, Євгене Дмитровичу!
Ірина Столбова
