Я добре пам’ятаю той телефонний дзвінок. Номер незнайомий і цей чоловічий голос чула вперше. Але й досі у пам`яті та телефонна розмова. Дзвонив Віталій Дубинець. Батько загиблого Героя. Дзвонив з Рівненщини. Не знаю де і як він знайшов мій номер телефону. Каже, що давно хотів сконтактувати з кимось із Барвінківщини, щоб розпитати … про Курульку.
Для нього це наше село особливе. Тут, у квітні 2022 року, загинув його син Дмитро Камінський, військовослужбовець 95-ї ОДШБр, старший солдат, командир групи швидкого реагування.
Розповідає пан Віталій про сина – і в кожному слові батьківський біль. Невимовний біль тяжкої втрати. І гордість. Гордість за сина, за свого Героя, який віддав у боротьбі з російським окупантом найдорожче – своє життя.
А йому було тільки 26. Назавжди 26…
Ще з підліткового віку Дмитро мріяв про військову службу. У вересні 2019 року він підписав контракт та відтоді служив у лавах ЗСУ. Десантник, за плечима якого 28 стрибків з парашута. І не одна успішна бойова операція у найгарячіших точках. На початку великої війни 95-та бригада, в якій служив старший солдат Камінський, багато переміщалася, змінюючи ділянки фронту (зазвичай, найважчі) від Донеччини до Харківщини. Були марш-кидки в сотні кілометрів — на броні, холодною весною.
Під Горлівкою Дмитро разом з чотирма десантниками, прикриваючи відхід роти, потрапили в оточення, з якого бійці з боями вибиралися три доби.
За участь у штурмі околиць Горлівки наприкінці лютого 2022-го Дмитро Камінський був удостоєний високої військової нагороди – ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Подання було на живого старшого солдата. Але указ опублікований аж 22 травня, тому нагорода присвоєна посмертно. І синову відзнаку передали батькам. Батьки отримали і другий синів орден – «За мужність», яким Герой нагороджений посмертно.
Такий він, Захисник нашої Барвінківщини. Мужній, відважний Воїн, лицар двох орденів, патріот української землі. І свій останній бій він прийняв тут, у нас, на Барвінківщині. 26 квітня 2022 року загинув при виконанні бойового завдання. Віддав своє життя, щоб чобіт рашиста не топтав нашу землю.
Поховали Дмитра Камінського у рідному селі Корост на Рівненщині. Додому повернувся Герой на щиті…
…А Курулька тоді вистояла. Зранена, зруйнована, але нескорена. Не зайшов до села окупант. Бо підступи до населеного пункту боронили такі нескорені і незламні Воїни, як Дмитро Камінський з позивним «Хижак».
Наразі створена петиція для присвоєння Дмитру звання Героя України (посмертно): https://petition.president.gov.ua/petition/192230
Давайте підтримаємо її. Давайте у такий спосіб вшануємо подвиг воїна, віддячимо батькам за виховання сина-патріота. Він був Героєм. Він є Героєм. Дмитро зміг за своє коротке життя зробити максимум – нищити ворога і загинути за Україну, щоб бути гідним такого високого звання.
…А батьки Дмитра планують приїхати на Барвінківщину, відвідати Курульку. Ступити на ту землю, яка окроплена кров`ю їх Сина. Нашого Героя.
-Віримо, що наша Україна переможе, обов’язково приїдемо на Барвінківщину, яка дійсно стала для нашої родини особливою. Дуже хочемо побачити місце, де прийняв свій останній бій наш синочок, наш веселунчик, наш десантник, наш Захисник, – говорить батько.
І так буде.
Ірина Столбова.
Фото надані батьками Героя
