«Сьогодні мова навіть не про вітання. Я хочу, щоб весь світ бачив і знав: ми чекаємо своїх рідних», говорить крізь невимовний біль мама Лариса Павленко.
Сьогодні, 4 серпня, Дмитру Павленку виповнюється 30 років.
Уже п’ятий день народження він зустрічає в російському полоні.
13 квітня 2022 року російські військові викрали Дмитра разом із його батьком Михайлом Павленком із дачного селища «Символ» на Чугуївщині. Обидва — цивільні. За словами рідних, у перші тижні повномасштабної війни вони допомагали мешканцям окупованої території. Привозили продукти й найнеобхідніше тим, хто не міг виїхати.
Для Барвінківської громади ця історія особливо болюча. Михайло Павленко — наш земляк, уродженець села Григорівка. Тут у бабусі проводив шкільні канікули Дмитро Павленко. Тетяна Надточій на гостини до себе вже п’ятий рік чекає сина й онука. У цьому селі молиться за двоюрідного брата й племінника Світлана Логвіненко. Звідси надсилає слова підтримки похреснику та куму Наталія Тарасенко.
Факт утримання Михайла та Дмитра підтверджений Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Родині відомо, що Дмитро перебуває в місці несвободи у Кінешмі. Де утримують Михайла, досі невідомо.
До ювілею Дмитра рідні, друзі, земляки, побратими та знайомі записали відео зі словами підтримки. У ньому вони бажають Дмитрові витримки, сили та одного — якнайшвидше повернутися додому, в Україну.
Переглянути відео можна нижче.
Найболючіші слова сьогодні прозвучали від мами Дмитра — Лариси Павленко:
«Рідний мій, дорогий сину, з днем народження тебе! Серце розривається від болю, що ти не вдома. Але моя любов перетинає будь-які стіни. Тримайся, мій Герою. Ми чекаємо на тебе кожну секунду.
Сину, ти народився сильним. Знай: за тебе молиться вся твоя сім’я, друзі, знайомі. Живи, вір, молись і повертайся додому».
Та сьогодні вона просить говорити не лише про свого сина.
«Я хочу, щоб весь світ бачив і знав, що ми чекаємо своїх рідних. Цивільні в’язні вже п’ятий рік перебувають у полоні. Ворог тримає в неволі тисячі мирних людей, які ніколи не тримали в руках зброї. Ми не маємо права мовчати, поки вони за ґратами».
Сьогодні Дмитру Павленку — 30.
Найкращим подарунком для нього і для його родини стало б повернення додому.
Поки цього не сталося, ми можемо зробити те, про що просить його мама, — не мовчати.
Поширюйте цю історію. Допоможіть мамі знову обійняти сина. Допоможіть розлученим родинам знову бути разом.
Пам’ятаймо про Дмитра Павленка, Михайла Павленка та всіх українських цивільних, які досі залишаються в російській неволі.
Сьогодні історія родини Павленків — це не лише хроніка трагедії, а й маніфест неймовірної жіночої сили. Лариса Павленко сьогодні — уособлення залізної стійкості української жінки. Втративши в один день зв’язок із найдорожчими, вона не зламалася, а очолила власну битву за їхнє життя. Понад чотири роки вона веде безперервну дипломатичну та інформаційну війну за визволення чоловіка й сина з російського полону. Її невтомність і щоденна відвага перед обличчям системи нагадують: за кожним ім’ям у списках на обмін стоїть сильна жінка, яка ніколи не складе зброї, доки її рідні не повернуться додому.
Ірина Столбова
Фото і відео надані Ларисою Павленко
