У редакцію якось зайшла наша постійна читачка і порадила написати про мешканця села Олександрівка Романа Цибіна, адже він, разом з родиною, утримує вдома більше десятка корів. А це, звичайно, і важка, і корисна справа. Справа, яка не дозволяє мати не те що відпустки,а й, навіть, вихідного, бо тварини не дивляться на святкові дні чи на стан здоров`я господаря.
Коли я зателефонувала й попросила про зустріч, щоб розпитати про їхнє господарство, і сам Роман Андрійович, і його дружина Тетяна Вячеславівна погодилися не відразу. Не люблять хвалитися, як сказав господар: «Не женуся за славою», та й часу на розмови не хотіли гаяти.
І погодилися лише після аргументів про те, що у наш час, коли тваринництвом перестають займатися, треба таки популяризувати цю справу, бо ж комусь порібно працювати, щоб українці мали на столі натуральну молочну продукцію.
— Займатися господарством мене з дитинства привчили дідусь з бабусею. Ріс я з ними тут, у своєму рідному селі. І виїжджати з нього наміру не мав і не маю. Допомагав з корівчиною. Запали в душу літні зорьки, коли росою пахнуть луки, а корови повагом ідуть на пасовище. Такі теплі спогади дитинства.
Із своєю дружиною Тетяною познайомився, можна сказати, випадково в Григорівці. Сама ж вона з села Українки. Та, видать, не випадковою була та зустріч, а запланованою там, на небесах, де, як відомо, укладаються шлюби.
Вже 20 років живуть душа в душу, працюють, радіють своєму коханню і діточкам — донькі Любі, їй уже 19 років і 17-річному синові Андрію. Діти з дитинства допомагали батькам у їх нелегкій благородній праці.
Зараз Люба і Андрій мешкають у Барвінковому у Тетяниної мами. Їй Роман провів швидкісний інтернет, бо наразі, через пандемію і «дистанційку» у навчанні, виникла така необхідність. Донька закінчила Харківську гуманітарну академію, буде вступати в інститут на педагога. Син зараз навчається теж у Харкові в технікумі. Вчаться діти добре, адже коли людина з дитинства привчена працювати, то не лінується ні в фізичній роботі, ні в навчанні.
—А скільки ж Ви утримуєте корів, якій породі надаєте перевагу,— цікавлюся у господаря.
—Зараз їх у нас 12. Якусь одну породу не виділяю. Головне — щоб здорові були й молоко справно давали. З молока робимо сир і сметану, які продаємо на ринку.
— Самі виготовляєте продукцію?
—Так, разом з дружиною. Доводиться піднімати немаленькі каструлі. Головне, що все свіженьке і натуральне, щоб покупці були задоволені. Часто беруть творожок діточкам, тож треба старатися, щоб смачненьке виходило. Натуральна молочка — корисна для розвитку і росту дитини. А так хочеться, щоб всі були здорові. Хіба не це завжди було і є важливим?
— Корми для свого стада як заготовляєте?
— Сам кошу, адже, якщо купувати сіно, то дуже дорого буде: шкурка, — як кажуть, —вичинки не вартуватиме. А влітку пасуться, (задумався), поки пасовища є, поки не відібрали. А що далі буде — хто ж зна. А зерно збираю з власного паю, майже все йде на корм.
—Скажіть, а прізвиська є у кожної корови, адже їх он скільки?
—Вони для нас як сім`я. У кожної і своє ім`я, і характер знаємо. Кожну з теляточка виростили. Є такі, що по 12-15 років, хоча більшість 3-ох, 5-річні. Стадо оновлюю. Вибраковую, буває, за станом здоров`я. Хоча, жалко продавати на м`ясо.
—А які маєте подальші плани на розвиток господарства?
—Плани. Якщо дадуть сінокоси, то буде видно. Наразі, хоча б, утримувати у такій кількості, як є. Тут така ситуація — загадаєш — прогадаєш. Як казала бабуся: «Що Бог дасть». Тільки, якщо виріжуть корів, де молочку брати? Хімічні помийки дітям пити? Не можна так. А селу з чого жити?
—А як відпочиваєте? Чим любите займатися у вільний час?
—По-різному. Хоча, знаєте, коли лягаєш о першій ночі, а встаєш пів на четверту, то радий, як випадає годинки 3-4 вдень подрімати. Ледве часу вистачає телевізор подивитися.
—А які передачі вибираєте? Політику?
—Ні, політикою не цікавлюсь. Люблю гумор, комедії, щось життєствердне, щоб настрій підняти. Зараз таке життя, що на нього треба дивитися з гумором — це допомагає не впасти духом.
Та поголів`ям корів господарство не обмежується— тут тобі і кури, і свині, і кролі. А ще — коні. Їх у Цибіних троє. Роботу конячу вже давно трактор робить, а от коні — то для душі. Двоє двадцятирічних. А дванадцятирічного їм подарували. Попередні господарі не наважились здати на м`ясокомбінат, а утримувати не захотіли. Пожалів Роман красиву благородну тварину — взяв до себе.
— Такий красень!— говорить Тетяна, —Коні дуже душевні і розумні тварини.
— Що б хотіли порадити нашим читачам?
— Якимось порадником себе не вважаю, та, якщо запитуєте, то скажу таке: не падайте духом, держіться, не бійтеся труднощів, без них нічого не буває. І у будь-якій ситауції не втрачайте почуття гумору.
… За білим молочком, що пахне луговими квітами, стоять недоспані ночі, важка щоденна праця і велика любов до корівчини, яку з давніх-давен на нашій землі кличуть годувальницею. Тож низький уклін тим людям, які присвячують своє життя такій важкій, але необхідній суспільству праці. І дуже хочеться, щоб вона приносила їм гідні прибутки. Бо, правда, за натуральним молоком — здоров`я, а, отже і майбутнє нації. І працювати над цим — справжній патріотизм і піклування про розвиток Держави.
Всі культурні здобутки і новітні нанотехнології грунтуються на повсякденній селянській праці. Увага і повага до неї— неодмінна умова розквіту і України, і нашої громади, зокрема.
Тетяна Рогаль. Фото автора.
