У будинку Людмили ДРАГАН стіни говорять мовою кольорів і візерунків. Тут — ціла галерея вишитих картин, створених руками господині: пейзажі й натюрморти, портрети, образи природи, тварини, ікони… Кожна робота має свою історію. А за всіма ними — понад пів століття любові до вишивки.
Сьогодні, 7 вересня, Людмила Олексіївна відзначає 70-річний ювілей. Та, мабуть, найкраще про цю жінку говорити не через цифру, а через те, що вона вміє зберігати й передавати далі.
Вишивання для Людмили Драган — справа родинна. Вишивали її бабуся і мама. Саме від них ще в дитинстві вона перейняла любов до рукоділля, секрети майстерності та особливе ставлення до української вишивки. Відтоді голка і нитка стали її постійними супутницями.
Понад 50 років вона вишиває хрестиком і гладдю. Своїми роботами Людмила Олексіївна прикрашала не лише власну оселю. Працюючи у дитячому садочку, вона також створювала затишок для малечі своїми вишитими картинами. А нині її творчістю можуть милуватися односельці.
–Виставку робіт майстрині свого часу ми організували у Африканівському сільському закладі культури,– говорить завідувачка Тетяна Резуненко. –У нас вже багато років діє любительське об’єднання майстринь, незмінною учасницею якого є Людмила Драган.
Та сьогодні вишивка для неї — це не лише творчість і не просто улюблене заняття. Це ще й спосіб знаходити спокій у непрості часи.
Найдорожче для Людмили Олексіївни її родина: двоє дітей та онуки. Старший син і онук нині захищають Україну. І коли серце стискається від тривоги за рідних, жінка знову бере до рук голку.
Вишиває — і молиться. За своїх воїнів, за всіх захисників і захисниць України. За мир і за те, щоб найдорожчі люди повернулися додому.
Мабуть, тому в її роботах сьогодні є щось більше, ніж кольорові нитки й майстерно виконані стібки. У них — пам’ять про тих, хто навчив її цьому ремеслу, любов до рідного краю, молитва за родину і віра в добро.
Людмила Олексіївна не залишається осторонь і тоді, коли допомога потрібна нашим захисникам. Вона долучається до зборів, які проводять у селі на підтримку Збройних Сил України. Бо має переконання, що кожен може зробити свій внесок у спільну справу.
У її руках нитка з’єднує не лише хрестики на полотні. Вона єднає покоління — бабусю, маму і доньку, минуле і сучасність, родинні традиції та сьогодення. І, можливо, саме в цьому найбільша цінність праці Людмили Драган: вона не просто вишиває картини. Вона береже те, що дісталося їй від попередніх поколінь, і залишає цю нитку пам’яті для тих, хто прийде після неї.
Сьогодні вже зранку ювілярка приймає вітання від колег із сільського закладу дошкільної освіти, від завідувачки сільським Будинком культури.
Приєднуємося до поздоровлень і ми. З ювілеєм Вас, Людмило Олексіївно! Нехай нитка добра, любові й родинного тепла, яку Ви так дбайливо тримаєте у своїх руках, ніколи не переривається.
Ірина Столбова. Фото Тетяна Резуненко
